Як позбутися 30 кілограмів зайвого і повірити, що змінюватися ніколи не пізно. Історія Наталії Какуріної

«Я спорт ненавиджу!», — говорила Наталя Какуріна на першому занятті своєму тренеру Іларіону Єнтіну. Зараз вона із задоволенням бігає на тренування практично кожного дня. За 10 місяців скинула більше 30 зайвих кіло. А п’ятнадцятирічний син кружляє її на руках. Наталя розповіла, як пройшла шлях від фітнес-ненависті до життя, сповненого новими можливостями.

Спорт болісний і безрезультатний

«Наташ, ну, ти пробіжи, не враховуючи час. Просто скільки зможеш», — говорила мені вчителька фізри в школі. Я ще зі школи була досить повною, ніяких нормативів здати не могла і спорт терпіти не могла.

Коли вийшла заміж і народила сина, сильно набрала вагу — під 100 кілограмів. Всі сили і можливості направляла на дитину. Гуртки, іноземні мови, батьківський комітет.

Хоча я періодично пробувала різні фітнес-клуби, але відчувала себе там частиною загальної маси. Половини вправ не розуміла. Заплутувалася, дратувалася і кидала. Пробувала з персональним тренером займатися. Тільки від тренувань результату не було. Тож я роки на 3-4 взагалі закинула спроби.

Десерти та лінощі

Мені здавалося, що у мене немає часу регулярно займатися спортом. Хоча насправді, не було бажання і долала лінь. Коли я приходила з роботи, на мене чекали хатні справи. Вечеряла я пізно, з’їсти пів кіло цукерок або кілька шматочків торта було супер. А зустрічі з подружками, звичайно, не обходилися без кави з тістечками.

Мені не здавалося, ніби щось не так. Я важила більше 90 кілограмів і вважала себе красивою. Чоловік і син любили мене завжди. Ми завжди були активної сім’єю. Багато подорожували. Мені навіть не приходило в голову щось кардинально змінювати.

Просто займатися — це не мета

Коли син подорослішав, з’явилося більше часу на себе. Чоловік підштовхнув кудись піти. Я прийшла в hiitworks і почала займатися з тренером Іларіоном Єнтіним, але у мене не було мети схуднути. У мене вже були спроби раніше, і вони ні до чого не приводили.

Я місяць позаймалася, а потім ми з сім’єю поїхали на зимові канікули. Коли повернулася, встала на ваги. Побачила, що незважаючи на активний відпочинок, у мене два кілограми додалося. Тоді Іларіон мені сказав: «Може, все ж таки поставимо мету і будемо рухатися до неї?». Я погодилася, хоч і без особливого ентузіазму.

Ці жахливі тренування

Перші тренування були дуже щадні. Проходили всього двічі на тиждень. Та мені було страшенно важко. Я ненавиділа тренажер байк. Все пекло й боліло. Не могла стояти в бічній планці в петлях TRX. Навіть без петель кілька секунд ледве стояла. Відчувала себе ведмедем. З першого разу нічого не виходило. Але я не боялася виглядати смішною. Продовжувала спроби. Мені було цікаво добивати вправи, поки не вийде.

Тренер стежив, щоб у мене правильно працювали м’язи. Міняв вправи і адаптував їх під мене. Я бачила, що йому не все одно, а важливо, щоби тренування проходили не дарма. І мені теж ставало не байдуже. Було б дурістю зупинятися на початку шляху. Завдяки тренуванням і змінам в харчуванні, я почала втрачати приблизно по кілограму на тиждень.

Харчування, яке подобається гормонам

Тренер постійно зважував мене і вимірював склад тіла. Одного разу він сказав: «У вас вага зменшується, а жир залишається на місці. В організмі щось не так. Вам потрібно перевірити гормони». Я ніколи не любила по лікарях ходити, тому не надала значення його словам. Він нагадав вдруге, нагадав втретє. Я вже просто не могла не піти. Потрібно було продовжувати, робити те, що говорив тренер. Виявилося, що він зацікавлений в результаті не менше за мене.

Я здала аналізи. Дійсно підтвердилися проблеми з гормонами, і я почала працювати з дієтологом-ендокринологом. Мені потрібно було повністю перебудувати гормональну систему. Тренеру я надсилала фотографії всього, що їла, і він давав рекомендації. Я виключила продукти, що містять цукор і борошно. Не люблю слово «не можна». Я просто перестала їсти те, що для мене не корисно.

Тепер у мене в холодильнику своя полиця. Там завжди є пара відварених грудинок, запечена риба, сир і овочі. Мені не потрібно терміново бігти за ковбасою чи печивом, тому що не встигла поїсти.

Сімейна команда

Чоловік і син спочатку поставилися до моїх занять прохолодно. Думали, я місяць-два позаймаюся і кину, як раніше. Займаєшся — молодець. Ну, кілограм скинула — добре. Коли було вже мінус 10, це стало помітно. Моя сім’я активно підключилася.

Ми поїхали на весняні канікули до моря, і я дуже переживала, що вага повернеться. Тренер порадив мені легку пробіжку вранці. Я взяла з собою форму і налаштувалася бігати. Вранці кажу своїм: «Я на пробіжку!». А вони: «Ми з тобою!». Щоранку ми бігали разом. Море, парк, свіже повітря. Вранці було чимало людей, які теж бігали. Одного разу син каже: «А може, сьогодні не будемо?». Я кажу: «Я ж вас не змушую». Чоловік: «Я біжу!». Тоді і син: «Ну, я вже прокинувся. Я теж біжу ». І коли я повернулася з канікул, нічого не набрала, а навіть скинула тоді 3 кілограми.

Найперший кайф

Мені особливо запам’ятався момент, коли моя спортивна форма стала завеликою. Я починала з вагою 96 кілограмів. У мене був розмір XXL. У якийсь момент відчула, що в форму мене вже дві влізе. Спочатку приміряла в магазині L. Зрозуміла, що потрібно попросити у консультанта розмір трохи менше. Я попросила трохи менше! Сама була в шоці від цього. На мене тоді сів M. А зараз у мене XS-S.

Я практично повністю змінила гардероб. Старі речі роздала. Не хочу про них навіть згадувати і тим більше бачити їх у шафі. Тепер я приходжу в будь-який магазин і розумію, що можу все купити, і це буде виглядати добре. Чоловік засипає мене компліментами на примірках. Син теж підключився. Каже: «Мамо, прибираємо з гардероба все чорне. Тепер потрібно все кольорове і яскраве».

Ще більше кайфу і можливостей

Згодом ми можемо перетворюватися на старих або підтримувати себе у формі завжди. Коли я важила 96 кілограмів, я собі подобалася. Та зараз я дивлюся на старі фотографії і мені здається, що це жах. Я, може, і вважала себе красивою, але я точно не була здоровою. Навіть не розуміла, наскільки по-іншому можу почуватися. Зараз я важу 63 кілограми. У мене з’явилася свобода, енергія, впевненість в собі. Більше не хочеться лежати на дивані, а хочеться вчитися новому.

Ми з чоловіком одружені вже 20 років, але зараз відносини ніби перейшли на новий рівень. Він підтримує мене, захоплюється і зізнається в коханні.

Влітку ми поїхали у відпустку. Залишили машину і гуляли пішки. Мені було так легко, що я навіть обганяла чоловіка з сином. Хоча раніше під час таких прогулянок їм завжди доводилося чекати на мене. Нещодавно з подружкою обійшли весь центр і Поділ — ми чудово відпочили. Все частіше хочеться залишати машину, щоби більше гуляти пішки. Вранці виходжу на пробіжки. Пробігаю по 20 кругів. Моя вчителька фізкультури, напевно, здивувалася б. А мені класно відчувати себе сильнішою і здоровішою.

Влітку ходила на курси фотографів, як давно хотіла.Теперь можу бути з фотоапаратом на ти, і це супер. Займаюся англійською, щоби вільніше почуватися під час зарубіжних подорожей.

Цікаве життя — це шлях із труднощів

Нещодавно я дивилася фільм і там була така фраза: «Допомогти можна тій людині, яка цього хоче». Я розумію, що якби не захотіла, то нічого не сталося б. А бажання з’явилося, тому що я побачила результат, тому що тренер мотивував, тому що сім’я підтримала.

Моєму синові 15 років, і я хочу бути для нього прикладом. Показувати, що якщо є мета і бажання, то в житті неможливого немає. Мені хочеться засвоювати нове і досягати більшого, незважаючи на те, що мені 43 роки. Немає понять «рано» чи «пізно». Кожен вирішує для себе сам, коли час прийшов. Потрібно пройти все самому і навчитися на своїх помилках.

Головне — не зупинятися і не падати духом. Труднощі повинні бути. Долаючи їх, ми і живемо. Коли легко — це монотонно та нудно. Коли починаєш справлятися з труднощами, вони вже перестають здаватися труднощами. Ти починаєш більше вірити в себе і з’являється бажання ставати кращим. Потрібно хоча б спробувати. Адже вдома посидіти завжди можна встигнути.