Шлях від комплексу перфекціоністки до здорової реалістки. Історія Оксани Басараб

«Якою ви себе хочете бачити через рік? Це запитання я побачила на сторінці hiitworks у Facebook. Уперше, чесно і свідомо, я задала його собі … у 48 років», — зізнається наша відвідувачка Оксана Басараб. Ми запросили її поділитися своєю історією та розповісти, як розпочати шлях до позитивних змін у собі, своєму здоров’ї і житті.

Мене звати Оксана. Я — працююча мама двох дітей, невиправна оптимістка і перфекціоністка. Мене виховували за принципом: завжди став перед собою високі цілі і викладайся на повну, щоби досягти їх.

Життя за розкладом відмінниці

Я була відмінницею завжди і в усьому: зробила щось сьогодні краще за всіх, а завтра — треба ще краще. Багато років вірила, що це правильно, оскільки бачила результат такого виховання — саму себе. Таку собі ідеальну школярку, спортсменку, студентку, дружину, маму, подругу, колегу.

На роботі о 8:00, 10-12 годин робочого дня. А ще школа-музика-теніс-басейн із дітьми. Заспокоїти-розрадити, щонеділі спекти торт, а краще два різних і за новими рецептами, викладатися на повну у спорті чи фітнесі, через «не можу», через біль. І так роками. «Що болить, то розвивається» — ця фраза тренера із дитячої спортивної школи застрягла в моїй голові.

Навіть, коли валилася з ніг, коли через постійну втому організм нічого не хотів. Коли падала у ліжко з думкою, що знову на сон залишилося лише 5 годин. Я все встигала, завжди. Мене так виховали, вклали в голову, що інакше не буває. У мене навіть не було думки, ніби щось не так. Я завжди почувалася щасливою і задоволеною життям, коли неслася на «повних парах». Найбільш мотивуючим для мене було запитання: «І як ти все встигаєш?». Я не розуміла, як можна не добиватися цілей, не робити все і для всіх, не контролювати все навколо, не будувати плани на все життя.

Водночас я не замислювалась над тим, що потрібно не забувати про себе. Що відпустки — для того, щоби відпочивати, а не  писати звіт на пляжі. Що лікарняний — це хворіти і лікуватися вдома, а не в офісі в напівпритомному стані робити презентацію для директорів. Що work-life balance — це не тільки, коли ти фізично вийшов з офісу о 18:00, але й коли ти весь вечір не думаєш про роботу.

Наслідки

Першим зреагувало моє тіло, а не мозок. П’ять років тому я потрапила в лікарню з діагнозом гепатит. Слова лікаря у приймальному відділенні налякали мене: «Гепатит не лікується, організм має сам побороти вірус. Якщо ваш організм сильний, то за місяць-півтора справиться». Через високий темп життя та відсутність нормального відпочинку, моєму організмові знадобилося п’ять місяців, щоби повністю прийти до тями. Проте, через місяць після одужання я благополучно забула про цей урок і полетіла. Як завжди.

У березні минулого року організм зробив ще одну спробу вплинути на мозок. Мені поставили діагноз — передраковий стан. Операція і очікування результатів гістології.  Щоквартальні контрольні огляди онколога через високу ймовірність рецидиву захворювання.

Перед операцією переляканий анестезіолог сказав, що потрібно терміново перевірити серце через погану кардіограму. Новий діагноз — пролапс серцевого клапана 3-го ступеню, зміни задньої стінки серця, тахікардія. Із цим діагнозом мене везли на операційний стіл. І це добило мене морально. Для людини, яка раніше ніколи не мала проблем зі здоров’ям, це було занадто. Шок-паніка-ступор-відчай-депресія. Стани, в яких я прожила цей період. Навіть не прожила — відбула.

Висновки

Восени разом із одужанням мій невиправний оптимізм знову повернувся до мене. Як і енергія та бажання змін. Тільки на цей раз, змін для себе.

Я завжди займалася спортом чи фітнесом і не уявляла життя без активності. Тому вивчила усі сайти, Facebook-сторінки спортклубів, прочитала десятки відгуків, намагаючись відчути те, що мені потрібно саме зараз. Так одного дня я прийшла у студію hiitworks.

Я пройшла фітнес-тестування і вибрала програму «Правильний старт», що проходить із закріпленим тренером. Оскільки у мене була досить велика перерва, спричинена переломом в колінному суглобі, я хотіла перевірити, як буде реагувати коліно на фізичні навантаження. До того ж, я боялася за серце. Та й просто потрібно було зрозуміти, чи такий формат підійде для мене..

У програму «Правильний старт» входили два індивідуальних заняття з тренером. На першому я розібралася, як працювати з петлями TRX, оскільки раніше на них не займалася. Тренер не тільки показала, але й переконалася, що моя техніка правильна, і я можу без ризику травм займатися на групових заняттях. Друге заняття було на кардіотренажерах, щоби перевірити, як моє серце відреагує на навантаження. Після цього я отримала рекомендації, з яких групових занять починати, які вправи поки що не робити, і як їх замінити.

Зміни

Маленькими кроками, поступово я почала змінювати своє ставлення до життя і самої себе. Вчуся прислухатися до себе і любити себе. Жити сьогоднішнім днем, а не будувати стратегії на півжиття. Не бути перфекціоністкою в усьому і не вимагати такого ж підходу до життя від своїх дітей. Розподіляти хатні обов’язки та виставляти пріоритети, щоб звільнити час для себе. Тепер чоловік, наприклад, забирає сина зі школи і готує вечерю тричі на тиждень, а я йду на тренування.

Результати тренувань:

• Мій пульс у стані спокою тепер — 88-92 ударів на хвилину, а раніше був 146. Я вже можу робити усі підходи на тренуванні Burn у заданому темпі, без відчуття шаленого серцебиття.
• Амплітуда рухів також збільшилася. На тренуванні Basic 3D я дотягуюся носком до цифр 1, 2, 3. Хоча на першому занятті з язиком на бороді заледве дотягувала коліно до 4, 5, 6.
• Recovery та Core дуже допомагають спині — це просто те, що лікар прописав.
• Flow у мене поки виходить не дуже: я себе відчуваю слоном, а не граційною пантерою.
• Yoga — це окрема пісня для мене. Як можна дихати животом? Я намагалася, дихала всім, чим дихалося, мені здається навіть пара з вух виходила. А як можна не думати ні про що? Я дуже старалася виключити думки і сконцентруватися на тілі. Дивилася у вікно, бачила вогні вечірнього міста, спорожнілі вулиці…О, якийсь дятел понісся по зустрічній! Ну, не все ж відразу виходить.

Як знайти work-life balance?

hiitworks допомагає мені знаходити work–life balance. Знаєте як? Я записуюся заздалегідь відразу на три тренування на тижні на 19.15. Це означає, що мені потрібно вийти з офісу не пізніше 18.30, щоби вчасно прийти. Відмінити бронь в останню хвилину і таким чином не дати комусь іншому потренуватися? Та мене буде совість мучити!

Завдяки перерозподілу обов’язків у сім’ї, я сплю вже шість із половиною або сім годин. Працюю над собою і далі, щоби відводити на сон сім із половиною годин.

А ще кожної суботи я вчуся малювати в художній студії. Це дві години блаженства з пензлем в руках і феєрія барв на полотні. Мій старший син у цей час прибирає квартиру. Субота — його день!

Плани на майбутнє? Я їх складаю тільки на найближчих пару місяців. Щоб могла виконати, не надриваючись. Часом спрацьовує «стара звичка», і я ставлю дуже високу планку. Тоді чоловік чи діти нагадують: «Ну, куди ти знову розігналася?».

Тому на питання hiitworks «Якою я хочу себе бачити через рік?», можу відповісти: здоровою реалісткою! І подякувати улюбленим тренерам та адміністраторам студії на Подолі за щирі усмішки, якими мене завжди зустрічають, за тренування, на яких я почуваюся комфортно і на які хочеться приходити. Та просто за те, що звертаються до мене по імені:)