“Фітнес — це не манікюр: зробив і забув”. Як Ярослав Сойніков став майстер-тренером і засновником фітнес-студії hiitworks

Регалій Ярослава Сойнікова вистачить на книгу. Він співзасновник фітнес-студії HiitWorks і творець школи для тренерів Todays Fitness Pro Academy. Він виступає лектором на міжнародних конвенціях по фітнесу. Він єдиний в Україні майстер-тренер по TRX, який отримав право сертифікувати інших тренерів.

Але спроби почути від Ярослава лекцію про успішний успіх одразу провалюються. Він каже, що у нього немає ніяких досягнень і мотивація йому не потрібна.

Вам не потрібна мотивація?

Ні. Я завжди був мотивований. З дитинства. У мене ніколи не було дилеми, ким мені бути. Мені навіть не налазить на голову, як я можу бути кимось іншим. Для мене працювати тренером завжди було бажаним заняттям. Я навіть не знаю, звідки це. У мене батьки не зі спорту. Мій батько — інженер-металург. І він думав, що якби і я був металургом, він би мені багато в чому міг допомогти. Він був ученим і практиком.

У нього була величезна бібліотека вдома, так само, як і у мене зараз. Тільки він вивчав інженерну справу, а я вивчаю геніальність людського тіла. І в якийсь момент він сумував і говорив: “Для кого це все? Хто це все буде читати?”. Але мені з дитинства подобався спорт. У момент, коли треба було вирішувати, ким мені бути, не було ніяких сумнівів.

А як ви почали займатися професійним спортом?

Ще коли вчився в школі, я випадково потрапив в “качалку”. І влюбився в це місце. Це була бодібілдерська тусовка, і я почав розвиватися в ній. Я виступав на змаганнях і ставав призером. Насправді мені не дуже подобалося. Особливо те, що потрібно було голити ноги. Це ж як конкурс краси. Ти виходиш майже голий і показуєш себе іншим, а інші тебе оцінюють.

Мені більше імпонував пауерліфтинг, тому що в ньому був змагальний момент. Завдяки захопленню спортом, я вступив на факультет фізичного виховання. А на другому курсі університету вже почав працювати тренером.

Важко було поєднувати навчання з роботою?

Я працював в одному залі, сам тренувався в іншому, навчався на денному відділенні. Було важко поєднувати. У мене були дуже довгі дні, насичені переміщеннями по спортзалах. Було безліч помилок. І найбільша з них закінчилася травмою.

На мій скромний багаж знань наклався юнацький азарт і пацанский тестостерон. Вийшов вибуховий коктейль, який моя спина не витримала. Я серйозно травмувався через роботу з більшою вагою. Припустився помилки, від якої сьогодні застерігаю всіх, хто займається фітнесом. Я займався сам частіше, ніж з тренером. Я ж сам був тренером і вважав, що все знаю. Але тренер повинен бути на кожному тренуванні. Навіть тренеру потрібен фахівець, який буде наглядати й контролювати.

Я дуже сильно травмувався. Потрібно було лежати. Були моменти, коли я просто не міг нахилитися, шнурки зав’язати. Це було дуже важко для мене.

Був довгий період адаптації, я намагався повернутися в пауерліфтинг, але у мене не виходило. Я ставав старше і просто втомився бити чолом в одну точку.

Чим ви стали займатися, коли відновилися після травми?

Я продовжував працювати в тренажерному залі і був щасливий від цього, і мої клієнти теж. Але одного разу мені зателефонувала клієнтка, у якої був будинок в Таїланді, і каже: “Я сиджу у себе вдома і бачу пляж. І на пляжі пацани на серфі катаються”. Я кажу: “Це ж Таїланд. Який серф?”. Вона каже: “Так, тут є хвилі. Вони тут катаються!”.

Від думок про серф у мене просто дух захоплювало. Це була моя дитяча мрія. І я поїхав серфити в Таїланд. Я приїхав на той самий пляж, в те ж саме місце. Це був мій перший досвід. І я відчув, що мої м’язи ніяк мені не допомагали, а навіть заважали. Моє тіло виглядало атлетичним, а на ділі виявилося не особливо атлетичним. Хлопці, які були набагато менше фізично підготовлені, справлялися з дошкою набагато краще. Для мене це було диким випробуванням, викликом. Я зрозумів, що робив зі своїм тілом щось не те.

Тобто все, чим ви займалися до цього моменту, виявилося не дуже корисно для вашого тіла?

Виявилося, що так. Складно було зізнатися. Усе, що я знав, виявилося не настільки правдою, як я думав. Настав період, коли потрібно було подивитися на себе в дзеркало і сказати: “Ти йшов не туди”. Потрібно було перекреслити свій попередній досвід, щоб розвиватися далі. Це було непросто.

Коли я повернувся в Україну, я почав вивчати більше інформації. Шукав, що роблять інші люди. Це був період, коли фітнес дуже сильно змінювався. Раніше люди тренувалися просто, щоб виглядати худими або накачаними. А ось тренуватися, щоб почати краще рухатися, нікому і в голову не приходило.

Я почав шукати інформацію. Читати, як тренуються боксери, легкоатлети, штангісти, стрибуни, баскетболісти. Я цікавився світом професійного спорту і реабілітацією. На стику цих двох культур зароджувався функціональний тренінг. Мене це зачепило, я почав їздити на конвенції, на навчання. У мене вже був великий тренерський досвід, і я думав, як мені розвиватися далі. Тоді я почав сам проводити перші в Україні курси для тренерів. Мені дуже подобалося викладання, і це давало величезний поштовх для мого розвитку.

В Україні вас найчастіше асоціюють з TRX. Чим вас привабив цей напрям?

TRX — дуже портативне й просте обладнання, в якому цілий всесвіт. Можна роками займатися, не відчуваючи одноманітності.

У фітнес часто приходять люди, які раніше взагалі не займалися. І для них це цікавий, новий досвід. Це кайфово робити, незвично й отримуєш колосальне навантаження, не піднімаючи тяжкості. Працюєш з власною вагою.

А як ви познайомилися з TRX? Ви були одним з перших, хто почав просувати цей напрямок в Україні?

Усе почалося з кастингу від іноземної компанії спортивного обладнання. Їм потрібні були люди, щоб приїжджати в зали і навчати, як правильно з обладнанням працювати. Шукали викладачів туди. Я поїхав, пройшов відбір і став майстер-тренером компанії. Почав все більше займатися підготовкою тренерів в Україні, в СНД, в Європі.

А потім компанія підписала контракт на дистрибуцію TRX. Коли TRX тільки з’явився, це була фантастика. Мене дуже захопили тренування. Усе, що створював TRX в США, ми привозили в Україну.

Я познайомився з засновником системи TRX Ренді Хетріком і з тренерами з різних країн. Після навчання став майстер-тренером майже в усіх напрямках, з групового тренінгу, реабілітації. За підсумками іспитів отримав право сертифікувати тренерів. Поки сертифікаційні курси з TRX в Україні маю право проводити тільки я.

Але викладання виявилося для вас недостатньо? Чому ви прийшли до ідеї відкрити власну фітнес-студію?

Мені здавалося, що я близький до розуміння ідеального фітнес-продукту. Мені хотілося його реалізувати. Але я весь час їздив, навчав тренерів, навчався сам, і мені це подобалося. Але щоб реалізувати те, що я хотів, потрібна була тривала робота з клієнтами.

Фітнес вимагає регулярної роботи. Це не манікюр — зробив і забув. Чи не татуювання — набив і все. Ти повинен регулярно мати доступ до клієнтів. Регулярність я не міг нікому дати, тому що я постійно перебував у роз’їздах.

Але ідея в голові не залишала мене. Я постійно думав про це. І я подумав, якщо я сам зробити цього не можу, то можливо, можу побудувати систему. І система б працювала без мене. Я зрозумів, що має відбуватися, з яких елементів система повинна складатися і як вони в ідеалі повинні працювати. Але у мене не було часу займатися цим, не було досвіду в бізнесі. Це мала бути людина, яка могла б реалізувати все на рівні конкретних управлінських і бізнес-кроків. Це було моє слабке місце.

Але мені пощастило познайомитися з моїм бізнес-партнером Женею, і він мені каже: “Ось дивись, у мене є ресурс, і я хочу зробити крутий фітнес-продукт, але не знаю як”. А я знав як. І ось так ми зійшлися, як Чіп і Дейл.

Ви співзасновник фітнес-студії, методист, майстер-тренер. Як ви встигаєте ще й з клієнтами працювати як тренер? Не було думок закинути клієнтів і займатися тільки справами студії?

Насправді, я б міг це взагалі закинути, дуже мало часу на роботу з клієнтами залишається. Але я дуже це люблю і продовжую робити, тому що це круто і заряджає мене. У роботі з клієнтами є ні з чим не зрівнянне відчуття, коли ти приносиш користь. Раз, і робиш щось хороше. І відчуваєш це дуже добре.

А чим робота з тренерами відрізняється від роботи з клієнтами?

Тренер — це професіонал у фітнесі, і це дуже стимулює до розвитку. Тренер може поставити питання, на який ти повинен дати відповідь. А ще навчання тренерів дає можливість принести користь величезній кількості людей. Поодинці я не зможу такої великої кількості людей користь принести. Коли я вчу робити якусь корисну річ тренера, то тренер цю корисну річ потім використовує в роботі зі своїми клієнтами. Це усвідомлення завжди заряджає. І мені подобається вкрай позитивне середовища фітнесу, тут збираються люди з позитивною енергетикою. Я і сам кожен раз чогось нового вчуся від вчителів, колег, клієнтів.

Я пишаюся тренерами, які працюють в студії HiitWorks. У нас по-справжньому крута команда. Створити сильну в Україні команду тренерів — моя мета і мрія.

А що ще заряджає вас, крім роботи?

Це спорт. Бразильське джиу-джитсу. Це те, що я роблю для душі. Я ходжу до іншого тренера, щоб вчитися тому, чого я не знаю, а він знає. Крім того, мені подобаються єдиноборства самі по собі. Я три рази в тиждень намагаюся ходити вранці на тренування. Люблю тренуватися вранці. Заняття джиу-джитсу дозволяють мені розвиватися як спортсмену, незважаючи на не зовсім спортивний вік. Їх можна порівняти з шахами. Тільки ці “шахи” вимагають дуже хорошої фізичної підготовки.

Але найбільше мене заряджають мої діти. Я вірю, що не потрібно їх виховувати. Вони самі себе виховають, дивлячись на батьків. Найважливіше — відповідальність перед дітьми за свої вчинки.

Не можна тримати в одній руці сигарету і говорити синові: “Дивись, синку, не кури”. Не працює. Не можна переходити дорогу на червоне світло, а потім сказати: “Обережно, через дорогу не бігай”. Важливо робити правильні речі, щоб твої діти мали зразок для наслідування. Сини мотивують мене рухатися вперед.

А що б ви побажали людям, які теж хочуть завжди бути заряджені й мотивовані?

Рухатися, займатися справою і рости щодня. Розвивати своє тіло, тому що тіло — це наш будинок. Потрібно будувати його й отримувати від цього задоволення. І займатися справою, тому що справа завжди заряджає і молодить.